Тайна Покаяння

Це велике таїнство Божої любові й милосердя до грішника. Бо коли ми, обмиті з наших гріхів у хрещенні та обдаровані освячуючою Божою ласкою, знову чинимо зі злоби чи немочі гріхи, то Господь не відкидає нас і не відвертається, але готовий знову нам простити (див. Лк. 15, 12-32). Але для одержання його прощення, треба мати біль душі за наші гріхи, покаятися і постановити жити з Христом. Відтак визнаємо наші провини перед священиком і через його уста одержуємо прощення наших гріхів. Це і є Сповідь, яку встановив по своїм воскресінні Ісус Христос, кажучи до апостолів, а через них до їхніх наступників: “Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються” (Ів. 20, 22-23).

Якщо б не було священика, можемо збудити в собі щирий жаль за вчинені гріхи та постанови більше не грішити і при найпершій нагоді прийти до Сповіді.  А у смертельнім випадку треба пережити в серці глибокий жаль за свої провини і перепросити Бога, віддаючи себе цілковито в Його руки, бо Він справедливий суддя, але над усе – наш люблячий і милосердний Батько.

Приготування до сповіді 

Що треба зробити, щоб наша сповідь була добра?

1. зробити іспит совісті;

2. збудити в собі жаль за гріхи;

3. постановити поправитися;

4. визнати гріхи перед священиком у Сповіді;

5. виконати покуту, яку завдав сповідник.

Як робимо іспит совісті?

У молитві до Святого Духа просимо за добре проведення іспиту совісті і за ласку доброї Сповіді.

Опісля пригадуємо собі: коли ми мали останню важну Сповідь, чи не забули якогось гріха і чи виконали задану покуту.

Потім переходимо по черзі Заповіді Божі і церковні та різні роди гріхів, і застановляємося, чи ми не провинилися проти якоїсь заповіді словом, ділом, думкою, або залишенням доброго діла. При тяжких гріхах треба пригадати собі їх число, а якщо це неможливо, тоді хоча б приблизно, як часто на тиждень, на місяць, на рік ми їх допускалися. До того ж треба собі пригадати обставини, час, місце, ціль, а також особи й середовище, серед якого ми гріх учинили, бо бувають такі обставини, що змінюють рід гріха, або з легкого роблять гріх тяжкий.

Коли ми пригадали собі всі гріхи, тоді збуджуємо в душі щирий жаль за них і робимо постанову виправитися з усіх гріхів, а потім можемо вже приступити до Сповіді.

Чи іспит совісті робимо тільки перед Сповіддю?

Добрий християнин робить іспит совісті щовечора, бо кожної хвилини треба бути готовим до смерті. Такий вечірній іспит совісті показує нам правдивий образ нашої душі і справжню нашу вартість перед Богом.

Що значить жаліти за гріхи? 

Жаліти за гріхи значить збудити в душі біль (не тільки казати словами), що ми Бога зневажили, а відчути огиду до своїх гріхів. Досконалий жаль походить з любові до Бога, що Його ми зневажали, і до Ісуса Христа, якого своїм гріхом ми розпинаємо, як каже св. Ап. Павло. Жаль, однак, є недосконалий, коли жаліємо тільки тому, що ми через гріх втратили Небо та заслужили собі на пекло. 

Чи сповідь є важна, якщо ми навмисне затаїли тяжкий гріх?

Така сповідь є неважна, і через неї допускаємося нового, дуже тяжкого гріха: святотатства.

Що робимо, коли ми забули визнати тяжкий гріх на Сповіді?

У такому випадку Сповідь є важна, і ми не маємо обов’язку її другий раз повторяти. Достатньо  буде той гріх визнати на нашій наступній Сповіді.

Як часто сповідатися?

Маємо обов’язок найменше раз на рік, або в небезпеці смерті, визнати на Сповіді тяжкі гріхи, а також хоча б раз на рік, близько Великодня, чи то в годині смерті, прийняти Святе Причастя.

Поза тим Церква заохочує вірних, бо це для них дуже корисне, сповідатися більше разів, навіть і з менших провин, званих повсякденними гріхами, і якомога частіше, а навіть щоденно, причащатися.

С П О В І Д Ь

Роблю знак хреста і вітаю отця-сповідника словами:

Слава Ісусу Христу!

Останній раз сповідався (сповідалася) ... кажу коли. Зневажив (зневажила) Бога такими гріхами ...

Перечислюю гріхи, так як я їх собі пригадав (пригадала) в іспиті совісті.

Відтак кажу:

Жалую з цілого серця, що, я своїми гріхами зневажив (зневажила) Бога.

Священник подає мені науку і завдає покуту. Відтак дає розрішення, а я, хрестячись, молюся:

Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній).

Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.

Без числа нагрішив (нагрішила) я. Господи, прости мені.

Коли священник дав розрішення, роблю знак хреста і, дякуючи, відходжу та відбуваю покуту.