ТАЇНСТВО СВЯЩЕНСТВА
Священство – це свята Тайна, яка через рукоположення єпископа над особами чоловічої статі, під дією сили Святого Духа, установлює священнослужителів, які на різних ступенях наділяються завданням і владою, щоб голосити Євангеліє, бути пастирями Божого народу та його освячувати.
Священство називається також таїнством рукоположення, бо ця свята Тайна вділяється через покладення рук на голову покликаного та супроводжується молитвою єпископа про «благодать Святого Духа для здійснення Христового священства у звершенні святих Таїнств і пастирському служінні» (Катехизм УГКЦ, 488). Священник, приносячи безкровну жертву діє іменем Христа і водночас «в ім’я всієї Церкви, коли звертає до Бога молитву Церкви» (К. УГКЦ, 488).
Особливість Христового священства полягає в тому, що Ісус Христос приніс себе самого в жертву примирення на хресті будучи водночас і Священником і Жертвою. Тому його жертва звершена один раз є досконала назавжди (пор. Євр. 7, 27) а її наслідки охоплюють всі часи і віки: «заповідаючи на Тайній Вечері чинити спомин його смерті і воскресіння (пор. Лк. 22, 19) та після Свого Воскресіння даючи своїм апостолам дар Святого Духа і владу відпускати гріхи (пор. Йо. 20, 22-23), встановлює Своє священство в Церкві» (Катехизм УГКЦ 487) для того, щоби ці плоди спасіння були доступними кожній людині через Святі Тайни аж до кінця світу.
Апостольське наступництво
Христос доручив апостолам продовжувати спасительну дію у світі через уділення святих Тайн, давши їм владу передавати тайну Священства їх наступникам – це називається апостольським наступництвом. Звертаючись до св. Петра, Христос доручає йому опіку над Своєю Церквою а в його особі також іншим апостолам: «Паси мої ягнята (…) паси мої вівці» (Ів. 21, 16-17). Апостоли передали цю місію своїм наступникам, а ті передали тим, хто був після них і таким чином Тайна Священства, яка походить від Христа вділяється й сьогодні і так буде до кінця світу.
Священство, як свята Тайна має ієрархічну побудову, суть якої є виражена у євхаристійному жертвоприношенні. Найвищий ступінь Христового священства це єпископ, який має повноту священства і може вділяти свячення, як єпископські, так і священичі та дияконські.
Катехизм УГКЦ навчає нас: «У своїй єпархії єпископ є першим відповідальним за навчання Божого Слова, провід Божого народу та його освячення» (492), священники і диякони є тими, які йому допомагають у цьому.
Нижчим від єпископа є ступінь, який називається священник, він є тим, хто представляє єпископа і виконує священодіяння і пастирське служіння в поєднанні з єпископом і від імені єпископа. Священники є тими, хто здійснюють святі тайни Хрещення, Миропомазання, Євхаристії, Покаяння, Єлеопомазання та Вінчання. Священник може бути призначений та рукоположений на єпископа при умові, якщо він не одружений.
Св. тайна Священства витискає в душі незатертий знак – печать, яка залишається навіки і тому той, хто прийняв цю Тайну назавжди залишається дияконом, священником, або єпископом, навіть тоді, коли вже не священнодіє з різних причин.
Завдяки св. тайні Священства здійснюється Пастирство Христа у Церкві. Пастирське служіння церковної ієрархії виявляється у царському (управління, урядування), пророчому (навчання, тобто проповідування Слова Божого) і священничому (освячення та благословення) здійсненні Христового післанництва. «Ці три служіння церковна ієрархія звершує у спільноті й для спільноти – від імені Христа та Його Церкви» – навчає Катехизм УГКЦ (492)